Новоград-Волинський 15.10.20

 

Сьогодні, вирішив трохи зробити фото…

Чи реальна небезпека від короновірусної інфекції

 

За кого голосувати…?

 

Незабаром мають відбутися вибори до місцевих рад. Кожна політична сила обіцяє великі здобутки і зміни в кращу сторону. Звичайно, час покаже, а історія розсудить.

  Сьогодні, не буде конкретної реклами, чи нав’язування за кого іти голосувати. Мета сьогоднішньої теми – підштовхнути українське суспільство до свідомого вибору. У  нашого народу є характерна риса - це голосувати за директора школи, підприємства, за бізнесмена і т.п.

Корупція, котра з’їдає наші школи і лікарні

 

Кожен свідомий громадянин прагне, щоб наша країна жила без корупції, без хабарів… На превеликий жаль сьогодення показує зовсім іншу ситуацію в державі. 

            В нашій країні стало нормальним явищем здавання батьками грошей на школу. Візит до лікаря має бути з подякою. При цьому заручниками цієї дійсності стають самі лікарі та вчителі. Давайте будемо відверті, що під цим криється зовсім не здорове явище, яке називається – корупція. Так, саме – корупція. Корупції в нас дуже багато в різних проявах, та сьогодні зупинимося на школах та лікарнях. Щоб, хто не говорив, але наша країна має достатні ресурси для забезпечення нормальної освіти і медицини без здирства. Багато політиків заявляють, що покладуть край всім поборам. Можна довго дискутувати на цю тему, доводячи різні аргументи «за» і «проти», та давайте розглянемо інший шлях вирішення цієї проблеми.

Одна історія, якої ніколи не було і яка може бути реальністю

фото взято з вільного доступу

 Потяг з Київа до Закарпаття поступово починав рухатися. В купе одного вагона цього потягу сиділи дві постаті. Один чоловік старшого віку, а навпроти нього молода особа.

-        - Щось мало сьогодні нас їде, - порушив тишу чоловік, лице котрого було все у зморшках. Можна тільки здогадуватися скільки йому напевно довелось пережити.

-         - Ви праві, зараз люди прагнуть їздити на власному транспорті, - підтримав розмову пасажир навпроти. Його очі горіли, складалося враження, що він готовий до пошуків пригод.

-        - Давай тоді познайомимося – промовив до нього сивоволосий попутчик – мене звуть дід Петро.

-         А мене Микола, - простягаючи руку мовив юнак.